На канапі сиділа ще одна жінка, чорнява, багато молодша На одному столикові стояла пляшка вишнівки, чарка і сиділа кішка якоїсь заморської породи.
Жінка в халаті впурхнула до кімнати й вигукнула:
— Ох, як цікаво! До нас завітав детектив! Єнсен рушив за нею.
— Еге ж, серденько, справжній детектив з якоїсь спеціальної контори, чи дільниці, чи як там у них воно зветься. Чисто тобі як наше оповіданнячко в малюнках.
Вона обернулася до Єнсена й защебетала:
— Сідайте, любий. І будьте в моєму гніздечку як дома Може, вип'єте чарку вишнівки?
Єнсен похитав головою і сів.
— Ох, я забула, що я не сама. Це одна з найулюбленіших моїх співробітниць, із тих, що перебрали стерно, як я вже зійшла на берег.
Чорнява глянула на Єнсена швидко й байдуже, потім чемно, улесливо усміхнулася до жінки в халаті. Господиня опустилася на канапу, схилила набік голову й заморгала, як дівчинка Тоді раптом спитала холодно й діловито:
— Чим можу стати у пригоді? Єнсен вийняв нотатника й ручку.
— Коли ви пішли з роботи?
— Перед новим роком. Але прошу, не кажіть «робота»! Журналістика — це покликання, таке саме священне, як праця лікаря чи священика. Ні на хвилину не можна забувати, що читачі — твої брати, майже духовні пацієнти. Так уживаєшся в ритм свого журналу, думаєш тільки про читачів, віддаєш їм себе гегь усю.
Молодша жінка дивилася на свої черевички й кусала спідню губу. Куточки вуст її тремтіли, ніби вона намагалася стримати крик чи сміх.
— Чого ви пішли?
— Я залишила видавництво, бо вважала, що моя кар'єра досягла вершини. Я здійснила свою мету і двадцять років вала свій журнал від перемоги до перемоги. Авжеж, я не перебільшу, коли скажу, що створила його власними руками. Коли я прийшла туди, вій не мав ніякої ваги, аніякісінької. І за короткий термін я зробила з нього найбільший жіночий журнал у країні, а ще за якийсь час він узагалі став найбільшим журналом серед усіх. І таким лишився й досі.
Вона позирнула на свою чорняву приятельку й ущипливо повела далі:
— І як я цього домоглася? Тільки працею, тільки самопожертвою. Треба жити лише метою, що стоїть у тебе перед очима, треба думати ілюстраціями і шпальтами, чуйно дослухатися до голосу читачів, щоб… — На хвилю вона замислилась.-¦ Щоб задовольнити їхнє справедливе прагнення позолотити будні чудовими мріями, ідеалами, поезією.
Вона пригубила чарку й крижаним тоном повела далі: — Щоб досягти цього, потрібне те, що ми звемо чуттям. І в стосунках зі своїми співробітниками теж слід виявляти таке чуття. Але не кожен його мас. Часом доводиться не жаліти себе, щоб якнайбільше дати іншим.
Вона заплющила очі й залебеділа ніжним голосом:
— І все задля однієї мети: журнал і читачі.
— Задля двох, — поправив комісар Єнсен.
Чорнява швидко глянула на нього зляканими очима. Господиня ніяк не зреагувала.
— Ви, мабуть, знаєте, як я зробилася головним редактором?
— Ні.
Голос її знов змінився — став замріяний.
— Це наче казка. Я й досі бачу все те перед собою, як справжню новелу в ілюстраціях. Ось як воно було…
Чергова зміна голосу й виразу обличчя. ¦— Я походжу з простого роду й не соромлюся цього. Тепер голос уже агресивний, кутики вуст опущені, ніс — задертий.
— Он як.
Швидко, підозріливо глянувши на відвідувача, вона діловито мовила:
— Шеф концерну — геній. Не менше як геній. Велика людина, більша за Демократа(1).
* Тобто Демокріта (близько 460–370 pp. до н. є.) — видатного давньогрецького філософа-матеріаліста.
— За Демократа?
Вона защебетала, похитуючи головою:
— Ох, я завжди плутаю імена' Звичайно, я мала на думці когось іншого. Всіх не втримаєш у пам'яті.
Єнсен кивнув.
— Шеф узяв мене з дуже скромного місця і відразу ж передав мені журнал. То була нечувана сміливість. Уявіть собі: молода дівчина — і раптом завідує великою редакцією! Але в мені були саме ті соки, що їх потребував журнал. За три місяці я цілком змінила обличчя редакції, розігнала ледарів, а за півроку журнал став для жінок найулюбленішим з усього, що вони читають. І такий самий лишився й досі.
Вона знов змінила голос і звернулася вже до чорнявої:
— Не забувайте, що вісім шпальт гороскопів, кіноновел в ілюстраціях і розповіді з життя матерів великих людей ввела я. І завдяки тим введенням ви маєте успіх. А ще зображення домашніх тварин у чотири фарби.
Вона легенько повела рукою блиснувши каблучками на пальцях, і скромно мовила:
— Я це не для того, щоб хвалитися чи напрошуватись на компліменти. Достатньою винагородою мені були сотні тисяч листів від вдячних читачок, листів, що зігрівають серце.
Вона трохи помовчала, простягнувши руку вперед і схиливши набік голову, ніби задивилася вдалину.
— Не питайте, як мені пощастило досягти цього, — скромно мовила вона. — Таке просто відчуваєш, але відчуваєш напевне, як, наприклад, знаєш, що кожна жінка мріє хоч раз у житті спіймати на собі чийсь погляд, сповнений палкого бажання…
У чорнявої вихопилося з уст якесь придушене булькання.
Господиня насторожилась і глянула на неї з відвертою ненавистю.
— Звичайно, так було в наші часи, — сказала вона твердо й зневажливо, — коли ми, жінки, ще мали палке серце під білизною.
Обличчя її раптом змарніло, і навколо очей та вуст проступило ціле мереживо зморщок. Вона роздратовано почала кусати ніготь на лівій руці — довгий, гострий, полакований перламутром.
— Вам дали диплом, як ви пішли з журналу?
— Аякже. Неймовірно гарний. — На її обличчі знов розцвіла грайлива дівчача усмішка, очі засяяли. — Хочете поглянути?