Вбивство на 31-му поверсі - Страница 7

К оглавлению

— Єнсене!

— Слухаю.

— Відтепер я цілком передаю слідство у ваші руки. Я не хочу нічого знати ні про ваші методи, ні про ваші заходи.

— Розумію.

— За все відповідаєте ви. Я покладаюся на вас.

— Розумію.

— Загальні настанови ясні?

— Так.

— Нехай вам щастить.

Комісар Єнсен пішов до туалету, набрав у паперовий кухлик води й вернувся до свого столу. Потім дістав із шухляди соду, всипав на око три ложечки й розмішав пластмасовою ручкою.

За двадцять п'ять років служби він тільки раз бачив свого начальника й до вчорашнього дня ще не розмовляв із ним. Зате відтоді розмовляв аж п'ять разів.

Він випив одним ковтком соду, зім'яв кухлика й викинув у кошик на сміття. Тоді зателефонував у технічний відділ. Лаборант відповів сухим, офіційним тоном:

— Ні, відбитків пальців нема

— Ви певні?

— Авжеж. Але для нас іще нічого не з'ясовано. Ми пробуєм інші методи аналізу.

— А конверт?

— Звичайнісінький. Нічого нам не дав.

— А папір?

— От папір особливої якості. Крім того, вздовж одного боку відірваний.

— Це може навести на якийсь слід?

— Думаю, що так.

— А що ще?

— Нічого. Ми досліджуємо далі.

Єнсен поклав трубку, підійшов до вікна й виглянув на цементоване подвір'я поліційної дільниці. Біля входу в підвал стояло двоє поліцаїв у гумових чоботях і водонепроникних комбінезонах. Вони розмотували шланги, лаштуючись мити камери. Єнсен розпустив пасок і ковтав повітря, аж поки йому почало відпасуватися.

Задзвонив телефон. То був поліцай, відряджений на пошту.

— Доведеться згаяти багато часу.

— Згайте, скільки треба, але ні на хвилину більше.

— Часто я маю вам доповідати?

— Щоранку о восьмій, письмово.

Єнсен поклав трубку, взяв капелюха й вийшов з кімнати.

Міністерство зв'язку містилося в самому центрі міста між королівським палацом і головною канцелярією об'єднаних партій.

Кабінет державного секретаря у справах преси був на третьому поверсі, з краєвидом на палац.

— Концерн дає нам приклад зразкового керівництва, — сказав секретар. — Це окраса вільного підприємництва.

— Розумію.

— Конкретно я можу допомогти вам хіба тим, що повідомлю деякі статистичні дані.

Він узяв зі столу якісь папери й неуважно погортав їх.

Концерн видає сто сорок чотири різні журнали. Торік їхній загальний наклад становив двадцять один мільйон триста двадцять шість тисяч чотириста п'ятдесят три примірники. На тиждень.

Єнсен написав на картці «21 326 453».

— Це дуже велике число. Воно свідчить, що наша країна має найвищу активність читачів у світі.

— А десь тижневики не виходять?

— Дуже мало. їх друкують лишень по кілька тисяч примірників для обмеженого кола читачів.

Єнсен кивнув.

— Але видавництво, звичайно, — тільки одна галузь концерну.

— А решта які?

— За даними мого відділу в них є ще низка видавництв, які здебільшого друкують газети.

— Скільки?

— Видавництв? Тридцять шість.

— А газет?

— Сто… хвилинку… — Секретар перегорнув папери. — На сьогодні — сто дві. Кількість газет постійно міняється.

Декотрі з них ліквідують, а натомість засновують нові.

— Навіщо?

— Щоб іти назустріч новим вимогам і не відставати від доби.

Єисен кивнув.

— Загальний наклад газет за минулий рік…

— Який?

— Я маю тільки цифри для цілої країни. Дев'ять мільйонів двісті шістдесят п'ять тисяч триста дванадцять примірників щоденно. Та загалом це приблизно та цифра, яка вас цікавить. Правда, виходить іще кілька газет, що не залежать від концерну. Але їм тяжко доводиться з передплатниками, і наклад у них невеличкий. Якщо ви зменшите названу суму тисяч на п'ять, то й матимете бажану цифру.

Єнсен записав на тій самій картці «9 260 312» і спитав:

— А хто завідує питаннями передплати?

— Демократична спілка видавців.

— Видавців усіх газет?

— Так, за винятком тих, що їхній наклад не сягає понад п'ять тисяч примірників.

— Чому?

— Нижчі наклади нерентабельні. Практично концерн негайно ліквідує ті газети, наклад яких упав нижче від названої цифри.

Комісар Єнсен сховав картку до кишені.

— Практично це означає, що концерн контролює всі газетні видавництва в країні, так?

— Хай буде й так. Але я хочу наголосити на тому, що це надзвичайно різнобічні газети і з усіх поглядів варті хвали. А надто ж заслуговують на таку хвалу наші тижневики, що довели свою спроможність у поміркований спосіб задовольняти всі законні вимоги читачів. Раніше преса часто підбурювала й тривожила їх. А тепер зовсім інша річ. Тепер оформлення й зміст служать одній меті: давати читачам користь і…— секретар глянув на папери й перегорнув один аркуш, — і радість. Вони беруть до уваги родину, хочуть бути приступні всім і водночас не сіяти агресивності, невдоволення та неспокою. Вони вдовольняють також природну потребу сучасної людини відійти від дійсності. Одне слово, вони служать справі створення гармонійного суспільства.

— Розумію.

— Поки ще не була розв'язана проблема гармонійного суспільства, видання газет було роздрібненіше, ніж тепер. Політичні партії та профспілки мали свої газети. Але в міру того, як вони попадали в економічну скруту, концерн або ліквідував їх, або приєднував до себе. Багато з них урятувалося тільки завдяки…

— Завдяки чому?

— Саме тим принципам, про які я щойно сказав. Завдяки здатності дарувати читачам душевний спокій і певність. Завдяки вмінню бути зрозумілими й простими, вгадувати смаки сучасної людини та її розумові потреби.